Службовим особам державних органів і органів місцевого самоврядування міста Хмельницький

четвер, Червень 12, 2014 0 Без тегів Постійне посилання 0

 

Шановні службові особи державних органів  і органів місцевого самоврядування  міста Хмельницький та Хмельницької області!!!   Ви так звикли до того,  що вас називають «владою» і так звиклися з  цим образом, що здається, назавжди забули хто ви є насправді. Ви забули проте що ви є в першу чергу люди, що навколо вас  – люди, що до вас звертаються теж люди. І навіть тоді коли до вас звертається людина і наголошує про це, ваш образ  як «влади», настільки закостенів, що здається його не можливо пробити ні словом, ні поглядом, ні справою. Вам не хочеться навіть на мить замислитися над тим, що коїться навколо вас, які інколи злочинні накази та постанови ви підписуєте, і своїм підписом, своїм волевиявленням, ви даєте дорогу тому, що сьогодні відбувається навколо кожного нас та які наслідки це матиме у майбутньому.


Страх заполонив ваші серця і душі: страх втрати роботи, посади, отої  ілюзорної  примари влади, яку ви думаєте, що маєте… Ви не хочете, а , скоріше не можете зрозуміти, що ви залишаєте після себе, яку країну, яке життя отримають ваші діти і внуки. Дуже часто  чути яка сьогодні «пішла молодь», але ви навіть гадки не маєте що такою зробили їх ми, своєю брехнею, своїми подвійними стандартами, своїм бажанням дати їм «краще життя». А вони відчувають усю цю фальш, лицемірство, в їх очах відчувається безнадія, відчай, бажання втекти від усього цього, вони починають зловживати алкоголем, починають вживати наркотики, вони не бачать іншого виходу, як тільки виїхати з цієї країни. І ті, хто мають таку можливість  виїзджають в пошуках іншого життя, туди де їх принижують, гвалтують, роблять рабами….

Ви думаєте що це Президент винен в усьому цьому, чи Верховна Рада? Ні, вони не живуть у нашому місті, не працюють у наших школах, лікарнях та міських управліннях, не знущаються над старістью та неміччю тих, хто прожив не легке життя. Це все ми – ті хто давав клятву на вірність своєму народові, це ми самі перетворили своє життя на пекло, це ми, своєю мовчазною згодою на всю цю вакханалію, на ці не людські вчинки, стали тими, ким ми є сьогодні. Це ми ображаємося,  коли зневажають наших близьких  і рідних, але навіть на долю секунди не замислюємось, що ті хто поряд з нами – також чиїсь рідні, бітьки та діти.   Ми не будемо продовжувати перелік того, що відбувається сьогодні, ви самі це відчуваєте, кожної митті, кожною клітиною свого тіла, але все це вже стало звичним для нас, це стало нормою нашого життя. І коли хтось хоче нагадати вам, що ми є в першу чергу люди, просить звернути на це увагу, зрозуміти, осягнути, яку реакція, яке бажання, виникає у всіх вас. Ми намагаємось зрозуміти, але не знаходимо відповідей – як потрібно зневажати не тільки себе, а і все, що отчує нас, своїх дтей, батьків,  свій Рід, свою Родину, Батьківщину, на що ми її перетворили, на квазі – державу, в якій проводять досліди на виживання.

Невже заради певной вигоди, примарної надії, ви сьогодні готові нищити все те, що ще залишилося людського, хто робить все можливе і не можливе, щоб покращити наше з вами життя, відчути себе дійсно людиною, а не бидло, яке не має ніяких прав, а тільки обов’язки  та борги? Невже вам самим, не остогидло бути в цій ситуації, жити цим життям? Невже з відчуттям того, що ви виконуєте свої «владні повноваженя» ви знищуєте себе, свій Рід, своє життя, а найстрашніше – теперішнє та майбутнє життя наших дітей?

Ми, як люди, не хочемо та не збираємось в подальшому виясняти  з вами, будь-які стосунки,  якщо ви, не розумієте чи не хочете розуміти того, що відбувається сьогодні, тому що ви теж  в першу чергу люди. тепер, коли будуть зачеплені права, честь та гідність людей, які стали сторонами договорів територіальних громад міста Хмельницького та Хмельницької області, коли будуть порушуватись їхні права як людей, як виробників, ми будемо захищатись законними та можливими методами, ми будемо захищати усі людьські резерви, міжнародні правові організації, бо, як визначено у Конституції України: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» .  Для глибшого розуміння сутті цього питання, важаємо за доцільне навести цитату з «Руководства ООН для коренніх народов»: «….закон не устанавливает права человека. Права человека – это права, которые каждый человек имеет вследствии того, что он являеться человеческой личностью.

Договора и другие источники права…служат для формальной защиты отдельных лиц и групп, от действий или бездействия правительств, которые препятсвуют осуществлению их прав человека» Тому сьогодны, ми звертаэмось до усього того людського, що є у вас, яке є вищим понад усі закони та постанови – залишайтесь людиною, не дивлячись яку посаду ви займаєте, не забувайте що перед вами і біля вас теж люди. У нас не має намірів карати, звинувачувати та переслідувати, у нас єдине бажання жити в своїй країні, на своїй землі, у своєму домові зі своєю родиною. Ми ті, хто сьогодні взяв надзвичайну відповідальність – нагадати нам усім, хто ми є, розбудити тих  хто спить непробудним сном. Бо чомусь не дивлячись що пройшло майже двісті років від часів Т. Г. Шевченка, його слова актуальні до сьогодні: «Село не наче погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть. І діточок своїх ведуть! І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину. І не в однім отім селі,  а скрізь на славній Україні. Людей у ярма запрягли пани лукаві…

Гинуть ! У яриах лицарські сини!».   Те, що щось не зрозуміле відбувається сьогодні в душі кожної людини, не відчути не можливо. Неможливо не відчути того що з економікою, політикою, роботою, сім’єю та врешті решт з  усім світом щось коїться. Ми шукаємо  портрібні слова, причини, пояснення, але відбувається  щось таке що не піддається логіці, не вписується в таку звичну картину нашого життя, якийсь відчай, страх, передчуття чогось незворотнього, незвіданого заполоняє наші душі.

І ті люди, які  не дивлячись ні на що, зберегли в собі духовні якості та моральні цінності,  задають одне питання  – що далі? Невже  переступивши та порушивши,  усі можливі та не можливі закони у цьому світі, у ньому  ще можливо  жити, щось планувати,  виховувати дітей, бути здоровим та щасливим?  Горло стискає, по тілу  розливається якесь  відчуття неймовірної сили, бажання розірвати ті невидимі кайдани, вдихнути на повні груди, скинути  з себе весь тягар, чогось чужого і непотрібного,  наносного. Десь глибоко, з глибини півсвідомості  випловають питання – хто ми, чому з нами відбувається з нами, кому це потрібно, і скільке це ще триватиме?

У нас є бажання та сили змінити своє життя, тому що це в наших силах та наших можливостях. У нас просто немає іншої дороги, якщо ми –  люди, а ви вже робіть свій вибір, тільки пам’ятайте, що рано чи пізно нас усіх за нього спитають.

Уповноважена  у справах територіальної громади міста Хмельницький Любовецька Л.М.

Коментарів поки що немає.

Залишити коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *